Бурят-монгольський вовкодав майже невідомий широкій публіці, хоча стародавністю походження він, мабуть, перевершує всі російські породи, по суті своїй будучи однією з типових варіацій тибетського дога, описаного Бремом у багатотомнику "Життя тварин".

На відміну від густонаселеного Кавказу і відкритих всім вітрам просторів Середньої Азії, Бурятія багато в чому дотепер є "терра інкогніта". Тайгові нетрі приховують сліди не однієї зниклої експедиції і незліченної кількості легковажних мандрівників. Тому в радянських чиновників від кінології не дійшли руки до місцевих собак.

Описи "монгольської вівчарки" зустрічаються в ранніх виданнях основоположника радянської кінології А.П. Мазовера, зокрема, у своїй книзі "Екстер'єр і породи службових собак" 1947р. Він пише: "Найближчим нащадком цих (тибетських) собак є сучасна монгольська вівчарка.

Широко поширена вона в Бурят-Монгольській Республіці, де використовується як вівчарський собака. Монгольська вівчарка, що зберегла всі типові риси і особливості тибетського собаки, є її різновидом".

У ряді вітчизняних порід бурят-монгольський вовкодав - особливий випадок. Буддизм - єдина зі східних релігій, де собака не тільки не є нечистою - вона священна тварина.

Чорно-підпала собака по повір'ях приносить у будинок щастя. Тому вхід у житло "бурятам" не просто не заборонений, вони живуть у буквальному значенні пліч-о-пліч із господарями, не тільки охороняючи майно й худобу, але й з колиски опікуючи дітей. Люди, яким довелось служити в Монголії і на радянсько-монгольському кордоні, дотепер з теплотою згадують величезних кошлатих псів. Вони вільно жили при гарнізонах, будучи надійними охоронцями частини й турботливими няньками для офіцерських дітлахів.

Як всі аборигенні породи бурят-монгольський вовкодав невибагливий до умов утримання ігодівлі. Він не вимогливий до площі проживання - навіть у тісній міській квартирі знайде тихий куточок, не намагаючись витиснути слабших членів сім'ї. Він має високу життєстійкість і врівноважену психіку.

Головною особливістю поведінки бурят-монгольського вовкодава є цікавість. Йому цікаво все: будь-який предмет, що з'явився у звичному оточенні.

Бурят-монгольський вовкодав відносяться до порід пізнього формування - їхній ріст у висоту закінчується тільки до двох років, остаточно собаки формуються тільки до 3, 5-4 років. Для правильного розвитку їм потрібні великі фізичні навантаження, в умовах обмеженої рухливості м'язи не здобувають потрібного обсягу і навіть добре годований собака виглядає худим.

Вони добре почувають себе як у колі сім'ї, так і в умовах вуличного утримання і у розпліднику. "Буряти" не схильні з'ясовувати відносини за допомогою зубів, молоді собаки й щенята навіть собаку, що ричить, сприймають тільки як черговий об'єкт дослідження. З дорослими особинами одноплемінники воліють не зв'язуватися, як правило, усе закінчується на стадії демонстрації поз. При цьому бурят-монгольські вовкодави мають своєрідне почуття гумору: з досить рішучим виглядом пес розганяє убік передбачуваного партнера для гри і ... пробігає впритул повз нього, захоплюючи за собою, поки господарі хапаються за серце, собаки або весело ганяються один за одним, або помірявшись зростом, спокійно розходяться.
З погляду зовнішньої декоративності "буряти" навряд чи стануть лідерами шоу-виставок, але як робочий собака, він може проявити себе в різних напрямках: пильний сторож, прекрасний пастух, турботлива нянька, веселий компаньйон, надійний захисник. Він - пластичний податливий матеріал у наших руках. Аби тільки руки були добрими.